| |||
|
| Памяти В.В.Тарновского. 4 декабря (по ст.стилю) 2006 года исполняется 140 лет со дня смерти известного украинского реформатора и общественного деятеля - Василия Васильевича Тарновского. |
|
Н.М. ТОВСТОЛЯК
УЧАСТЬ В.В. ТАРНОВСЬКОГО В ПІДГОТОВЦІ ПРОЕКТІВ СЕЛЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ ТА КАРЛІВСЬКОМУ ГУРТКУ РЕФОРМАТОРІВ ВЕЛИКОЇ КНЯГИНІ ОЛЕНИ ПАВЛІВНИ. Товстоляк Надія Миколаївна – старший викладач кафедри історії України Криворізького державного педагогічного університету Василь Васильович Тарновський – старший (1810 – 1866) – український поміщик, яскравий представник ліберально – демократичного напрямку суспільно – політичного руху 50-х – першої половини 60-х рр. Х1Х ст., прізвище якого згадується в численній історичній літературі про підготовку та проведення селянської реформи 1861 р., але спеціальних наукових досліджень його життя та суспільної діяльності немає. Основною причиною такої «непопулярності» було те, що тривалий історичний період (з другої половини Х1Х та в ХХ ст.) дворян Тарновських вважали носіями ідеї українського націоналізму та сепаратизму. Документи, що розкривають суспільну діяльність родини Тарновських, зокрема В.В.Тарновського – старшого, розпорошені по різних фондах російських та українських архівів, найбільшим та майже недослідженим комплексом джерел є архів, який скомплектували самі Тарновські. Ще в 1996 р. В.В.Сарбей визначав, що першорядним дослідницьким завданням залишається суцільне опрацювання родинного архіву Тарновських, що зберігається у Чернігівському історичному музеї ім. В.В.Тарновського [3,14]. Під час роботи з родинним архівом Тарновських нами було досліджено документи, які ще не були в науковому обігу, мають значення для вивчення історії України Х1Х ст., розкривають глибинні процеси, наслідком яких було скасування кріпацтва та подальші політичні реформи в Росії, участь В.В.Тарновського – старшого в цих процесах. Тому за допомогою документів родинного архіву Тарновських спробуємо висвітлити життя та суспільну діяльність В.В.Тарновського в пореформену епоху. Прагнення зайнятися науковою на громадською діяльністю сформувалося у В.В.Тарновського ще в період навчання у Ніжинському ліцеї князя Безбородько. Саме там разом зі своїм другом Петром Григоровичем Рєдкіним В.Тарновський спланував своє подальше життя, в якому головне місце належало вивченню юридичних та історичних наук, особливо – його батьківщини – України. Осередком українознавства він бачив загальноукраїнський журнал [11], навколо якого згуртуються найкращі представники науки, письменники, суспільні українські діячі. Залишив державну службу, в середині 40-х рр.Х1Х ст. В.В.Тарновський, як практикуючий поміщик, майже постійно перебуває в Полтавській та Чернігівській губернії, керуючи своїм невеликим маєтком та великими маєтками свого багатого родича Г.С.Тарновського, після смерті якого він в 1853 рр. успадкував усе його величезне майно. До середини 50-х рр..Х1Х ст. В.В.Тарновському вдалося налагодити товарне виробництво в маєтках, головне те, що в цей період по всіх селах, які належали Тарновським, ним було проведено наукові дослідження їх економічного стану, родинних відносин у селянських сімей, зроблено етнографічні описи. За допомогою розробленої ним та відомим статистиком Д.І.Журавським програми господарчого опису поміщицького маєтку [13], а також розробленим ним методам статистичних досліджень, В.В.Тарновський почав роботу над низкою статей для російських спеціальних видань, в тому числі для заснованого П.Г.Рєдкіним першого російського юридичного журналу «Юридические записки». В другому томі журналу (1842 р.) було надруковано статтю В.В.Тарновського «Юридический быт Малороссии», в третьому томі журналу – статтю «Об основании для определения ценности земель» (1859р.). Одним з перших в Росії він започаткував наукове вивчення сімейної історії, дослідив українські селянські родини Полтавської, Чернігівської, Харківської та Київської губерній [12]. Стаття В.В.Тарновського «О делимости семейств в Малороссии» [5] і зараз має цінність для вивчення родинної історії українського селянства. В середині 50-х рр. Х1Х ст. В.В.Тарновського вже знають як поміщика, який організував зразкове господарство в українських маєтках своєї родини, знавця економічних та правових відносин, автора записки про поліпшення побуту селян, емансипатора. Його прізвище було вже добре знайомим гуртку лібералів, який в цей час сформувався навколо прихильниці скасування кріпацтва великої княгині Олени Павлівни. В 1836 р. велика княгиня Олена Павлівна та її оточення працює над проблемою «емансипації кріпаків», намагаючись впровадити це на практиці: реорганізувати Оранієнбаумський маєток великої княгині. Разом з тим вона збирає навколо себе прихильників скасування кріпацтва та їх проекти. Серед усіх проектів вона вибрала записку К.Д.Кавєліна про визволення селян 1855 р. та записку чернігівського поміщика В.В.Тарновського 1856 р. [2,15]. Російський історик Є.Є.Рєзнікова, працюючи з документами архівного фонду великої княгині, встановила основні етапи організації так званого «михайловского общества» (збиралися в Михайлівському палаці Петербурга – резиденції великої княгині). Вони мали також іншу назву – карлівський гурток (від назви маєтку Карлівка на Полтавщині, який велика княгиня придбала в середині 40-х рр.). Спочатку до гуртка входили близькі знайомі великої княгині - учасники засідань ліберального гуртка «Кавєліна – Мілютіних», який утворився в Міністерстві внутрішніх справ Російської імперії, де служив колишній професор права Московського університету та добрий знайомий П.Г.Рєдкіна К.Д.Кавєлін. Головою департаменту, де служив К.Д.Кавєлін, був племінник П.Д.Кисельова М.О.Мілютін, сестра якого була за українським поміщиком О.А.Абазою, майбутнім гофмейстером великої княгині Олена Павлівни []. М.О.Мілютін та П.Г.Рєдкін, який в той час вже був державним чиновником в столиці імперії, були сусідами по дачах, що надавало можливість обговорювати важливі державні та політичні питання в неофіційних умовах [14]. Велика княгиня Олена Павлівна та її оточення були авторами концепції скасування кріпацтва за умовами надання землі селянам за викуп під повним державним контролі. Велика княгиня вирішила здійснити на практиці проекти скасування кріпацтва, обрав для експерименту свій карлівський маєток. Наприкінці вересня 1854 р. управляючий маєтком К.Енгельгардт написав [] записку з точними економічними розрахунками по карлівському проекту. На початку 1856 р. М.О.Мілютін написав план по визволенню селян Полтавської та сусідніх з нею губерній, в березні 1856 р. велика княгиня погодилася з тим планом, основною ідеєю якого було на основі приватної ініціативи дворянства організувати так звану «нараду з магнатами» та наділити селян землею в громадську або навіть у приватну власність. В першу половину 1856 р. Олександр 11 затвердив план карлівських перетворень, неофіційно дозволив створити полтавське відділення карлівського гуртка з числа поміщиків, які підтримують таку ідею визволення селян [2,17]. Наприкінці 1856 р. перед від’їздом за кордон велика княгиня Олена Павлівна передала копію записки М.О.Мілютіна від 7 жовтня 1856 р. «Предварительные мысли об устройстве отношений между помещиками и крестьянами» великому князю Костянтину Миколайовичу, чоловікові своєї дочки герцогу Георгу Мекленбург-Старицькому, міністру внутрішніх справ С.С.Ланському для подальшого знайомства з нею членами уряду [2,19]. Документи родинного архіву Тарновських свідчать, що однією з ключових фігур та провідним фахівцем - експертом карлівського гуртка став В.В.Тарновський. Це підтверджує листування В.В.Тарновського того часу. В листі П.Г.Рєдкіна до В.В.Тарновського від 20 жовтня 1844 р. читаємо: «Мысли твои сообщил господину Кавелину, преподавателю истории русского права» [6]. Мова йшла про необхідність впровадження корінних змін у відношенні до селянства. К.Д. Кавєлін був прихильником поміркованих буржуазних перетворень за умови збереження абсолютної монархії та поміщицького землеволодіння. З В.В.Тарновським його познайомив ліцейський друг В.Тарновського Є.Ф.Корш, який на той час працював в московському університеті та редакції журналу «Русский вестник», входив до гуртка К.Д.Кавєліна. В листі від 5 квітня 1854 р. Є.Ф.Корш пропонує В.В.Тарновському надрукувати його статтю «О делимости семейств в Малороссии» в Журналі Міністерства внутрішніх справ як зразок « такого рода исследований» [9,1]. А 30 червня 1854 р. К.Д.Кавєлін написав В.В.Тарновському листа, в якому звертається за допомогою в облаштуванні маєтку своїх батьків, який він щойно отримав за заповітом [8] . Але зміст листа дозволяє зробити висновок, що головною метою К.Д.Кавєліна було продовження ділових контактів з В.В.Тарновським як відомим фахівцем з питань організації сільського господарства, досвід В.В.Тарновського він просив передати з П.Г.Рєдкіним. Ділові та дружні стосунки пов’язували В.В.Тарновського з гуртком К.Д. Кавєліна й далі. 9 червня 1855 р. Є.Ф.Корш попросив у В.В.Тарновського 1 тис. крб. сріблом на видання «Русского вестника» [9,2], а в листі від 11 липня 1855 р. дякує В.В.Тарновському за надані гроші та констатує: «…во сто крат важнее то, что я нашел в тебе все прежнего Тарновського…» [9,3]. 10 грудня 1856 р. П.Г.Рєдкін написав В.В.Тарновському напівофіційний лист з грифом «Конфиденциально», в якому повідомляв друга про те, що в найближчий час він отримає важливий лист від сановної особи ,та необхідність зберігати отриману в листі інформацію у таємниці. П.Г.Рєдкін писав:»По просьбе великой княгини Елены Павловны государь император изволил разрешить ее высочеству вместе с избранными ею помещиками Полтавской и смежных губерний составить проект об устройстве их отношений к своим крестьянам. В высочайшем повелении выражено прямо, что его величество предоставляет этот щекотливый вопрос обсуждению тех благонамеренных помещиков, которые сами проникнуты убеждением в необходимости этой меры с тем, чтобы пример их мог служить образцом для других помещиков и руководством для самого правительства… Великая княгиня слышала о тебе, и на тебя особенно рассчитывает в этом деле. Ей известно, как ты устроил и продолжаешь устраивать свои имения, и она желает воспользоваться твоими знаниями и опытностью для себя и для других…Мне поручено передать тебе, что она желала бы с тобой видеться и условиться , прежде чем приступить к исполнению высочайшей воли» [7,8]. П.Г.Редкін радив В.В.Тарновському негайно прибути до Петербургу, щоб познайомитися з довіреними особами великої княгині, він підкреслив, що «самые благонамеренные люди возлагают на тебя все упование и грешно будет не стать во главе такого дела» [7,8,2]. Разом з листом П.Г.Рєдкіна В.В.Тарновський отримав лист секретаря великої княгині Ф.Є.Гартмана від 14 грудня 1856 р. Ф.Є.Гартман за дорученням великої княгині повідомив В.В.Тарновського про те, що велика княгиня бажає «узнать Вас лично и переговорить с Вами как с опытним владельцем о делах, касающихся до устройства имений» [7,1]. 29 грудня 1856 р. В.В.Тарновський пише П.Г.Рєдкіну, що хотів майже одразу їхати до столицІ, але вирішив підготуватися до поїздки, розібратися у ситуації [7,11]. В листі від 9 січня 1857 р. П.Г.Рєдкін попереджає В.В.Тарновського: «Дело кипит. Оно приняло такой оборот, что самое немедленное присутствие твое здесь оказывается решительно необходимым. Уполномочен я умолить тебя выехать тотчас по получении этого письма, не дожидаясь письма официального» [7,9]. 3 січня 1857 р. почав роботу секретний комітет з селянських справ при імператорі Росії. В лютому 1857 р. комітет призначив зі свого складу підготовчу комісію, яка повинна була вивчити селянське законодавство та зміст записок про скасування кріпацтва, які надходили до урядових установ та сановних осіб. 22 січня 1857 р. Ф.Є.Гартман передає В.В.Тарновському доручення прибути до столиці для консультацій з першими особами уряду [7,2]. 10 лютого 1857 р. в Петербурзі В.В.Тарновський отримав записку М.Милорадовича: »Министр внутренних дел С.С.Ланской, узнав о Вашем пребывании здесь, высказал непременное желание с Вами познакомиться. Он просит Вас к себе завтра вечером часов в 8. Вам стоит только приехать (в дом Министерства) и велеть о себе доложить. Других рекомендацій не нужно.» [7,13]. 15 лютого 1857 р. датується записка Є.Хрущова до В.В.Тарновського: «Герцог Мекленбургский просит бать Вас завтра в суботу в 12 часов. Костюм приличный, белый галстук.» [7,14]. Обидві зустрічі відбулися, після чого відповідно планам великої княгині Олени Павлівни, яка перебувала взимку у Німеччині, В.В.Тарновський повинен був поїхати до Карлівського маєтку, щоб на місці познайомитися з проектом К.Енгельгардта [7,3]. 17 квітня 1857 р. В.В.Тарновський повідомив Ф.Є.Гартмана, що наприкінці квітня їде до Карлівки, тому виїжджає не в Ніццу, а одразу до Вільдбаду на зустріч з її імператорською високістю [7,7]. Але з листа П.Г.Рєдкіна до В.В.Тарновського від 15 квітня 1857 р. відомо, що велика княгиня спеціально чекала В.Тарновського у Ніцці увесь червень. В цьому ж листі П.Г.Рєдкін висловлює думку членів уряду та секретного комітету про записку В.В.Тарновського про скасування кріпацтва: «Об одобрении твоей записки в самом комитете здесь решительно ничего не слышно, но верно только то, что она вполне всем порознь очень нравится» [7,10]. В травні 1857 р. велика княгиня призначила своїм гофмейстером (секретарем) О.А.Абазу, до карлівського гуртка приєдналися О.І.Кошелєв та Ю.Ф.Самарін. К.Д.Кисельов запросив до участі у проекті відомого європейського дослідника аграрних відносин барона А.фон Гакстгаузена, який після відвідування Росії склав дві наукових записки з поглядами на майбутню реформу [2,21]. В червні 1857 р. прийшов час, коли Олександр 11, незадоволений роботою секретного комітету, шукав виходу зі складної ситуації. Для великої княгині Олени Павлівни було важно терміново почати консультації про її варіант визволення селянства Росії. До червня 1857 р. В.В.Тарновським вже були підготовлені економічні розрахунки полтавського відділення карлівського гуртка, підготовчі документи до карлівського проекту. 13 червня 1857 р. С.С.Ланський письмово підтвердив думку про необхідність запросити дворян до обговорення основних проблем селянської реформи: про поміщицьке землеволодіння, селянське землекористування, компенсацію поміщикам за землю та втрату праці кріпаків[1,32]. В другої половині червня 1857 р. до Вільдбаду за запрошенням великої княгині прибули К.Д.Кавєлін, О.А.Абаза, П.Д.Кисельов, В.В.Тарновський, барон А.Гакстгаузен. Консультації та наради тривали до липня 1857р. В Вільдбаді за активною участю В.В.Тарновського було розроблено остаточний варіант карлівського проекту звільнення селян, в якому крім економічних розрахунків було введено положення про мирових посередниках, про дворянські комітети, встановлювалася висока норма наділу землі, невеликий розмір повинностей, за пропозицією А.Гакстгаузена затверджена ідея збереження селянс |
| Напишите мне |
